Закарпатська гандболістка, яка грає ...в регбі!
26 января 2012 г.
Просмотров:
«Якби не регбі, залишилася б без грошей»
– Катерино, як взагалі виникла ідея займатися двома видами спорту одночасно?
– Життя змусило. Мене, грубо кажучи, попросили піти з криворізького «Смарту», де грала в гандбол довгий час. І, що прикро, в найневідповідніший період – на початку чемпіонату, коли всі клуби закінчують збори і нових гравців фактично не потребують. Тому постало питання елементарного заробляння грошей. А освіти ж спеціалізованої не мала, тому і зайнялася професійно регбі.
– Чому ж із тобою так негарно повелися в Кривому Розі?
– Прийшов новий спонсор із Росії, в команди з’явилися гроші, і керівництво придбало чимало легіонерів. А своїм гравцям місця не вистачало. До того ж через сімейні проблеми я мало тренувалася і не показувала результат. Тому зі мною вирішили розпрощатися.
– А хіба не було варіантів піти в якийсь інший клуб?
– Були. Хотіла в «Карпати», але там уже укомплектували склад. Був ще варіант із командою з Польщі, але виникли проблеми з візою. Кажу ж, що мене виключили в дуже незручний період, перед самим початком чемпіонату, тому команди навіть оглянути мене не встигли б. Важкий то був період у житті – добре, що регбі виручило.
– А як ти почала займатися ним?
– Усі спортсмени спілкуються між собою, тим більше в одному місті. Так і я познайомилася з регбістами, вони представили мене тренеру криворізьких «Диких кішок», котрий і запропонував пограти. Вирішила спробувати. Тоді, 3 роки тому, регбі в Україні було напівлюбительським, тому можна було ось так прийти з вулиці й почати грати.
– Як училася новому виду спорту?
– Не повірите – прямо під час гри. Я ж прийшла на тренування якраз перед черговим туром чемпіонату України. І вже наступного дня грала в офіційному матчі. Було складно, але ж навчилася! Передивлялася ігри в Інтернеті, читала літературу. В регбі ж що головне? Швидко бігати та думати головою. Тому гандболістці було нескладно перекваліфікуватися. Тим більше дуже допомагав мені тренер «Диких кішок», який свого часу попрацював у Австралії.
– І які результати демонструвала?
– Чудові! Швидко влилася в колектив і стала чемпіонкою України. Потім ще один рік чем¬піонства – «Дикі кішки» практично не мали конкурентів у першості, та і грало там усього 5-6 команд. Далі нам припинили фінансування – щоправда, тимчасово. І з’явилася можливість пограти рік в оренді в команді «Отрада» з Одеси, поки все не налагодиться в Кривому Розі. До речі, з цим колективом також стала чемпіонкою України.
– А яким досягненням у регбі найбільше пишаєшся?
– Мабуть, тим, що граю у збірній Україні і разом з нею перемогла два дивізіони і потрапила до Топ-12 Європи. Це своєрідна вища ліга Старого Континенту, звідки можна пройти на Олімпіаду. Вже їздила на Ігри, щоправда, на студентські – в Португалію. Ось там справді був рівень! Одні з найсильніших збірних світу – Канада, Італія, Англія. Було чому повчитися.
– А є шанси потрапити на Олімпіаду?
– Так. Жіноча збірна України дуже швидко прогресує – ми тільки два роки тому дебютували в Європі, а вже змогли з третьої ліги пробитися до першої. Саме серед цих команд і розігруватимуть путівку на Олімпіа¬ду в Ріо-де-Жанейро в 2012 році. В Лондоні-2012 жіноче регбі буде тільки як показовий вид спорту, а лише через 4 роки стане офіційним. Чи зможемо виграти? Не знаю – будемо старатися. Для нас зараз головне – затриматися в еліті.
– А як за такий малий термін Україна змогла досягти таких результатів у Європі?
– Справа в тому, що ми дуже швидкі. В інших країнах акцент робиться на боротьбі, а ми ж їх просто можемо перегнати. Мабуть, варто врахувати ще й той момент, що ми для всіх були «темною конячкою», тому ніхто не знав, як із нами грати. До речі, на перший турнір ліги «В» у Данії у нас навіть форми не було – всі думали, що ми не збірна України, а якийсь місцевий любительський колектив (Сміється. – Авт.).
– А хіба в Україні є умови для розвитку регбі?
– Для цього виду спорту багато не треба – для гри вистачить одного футбольного поля, плюс по 10 метрів за воротами – ось і все. До речі, в Києві, Одесі, Кривому Розі вже створюють школи для дітей, займаються з ними. Україна готується до Олімпіади!
«Можливо, закінчу клубну кар’єру»
– Отже, зараз у регбі перерва. Що далі? Виступатимеш в Одесі чи все-таки повернешся до Кривого Рогу?
– Наразі в лютому будуть збори збірної, потім турнір у Краснодарі (Росія) – підготовка до літніх ігор у Топ-12, своєрідному чемпіонаті Європи. Щодо гри в клубі, то не знаю. В Одесі треба укладати нову угоду, вести переговори. Ті умови, які пропонують, мені не подобаються, а в Кривому Розі команди досі нема. Також у мене контракт із «Карпатами», і цілком можливо, що з регбійною кар’єрою доведеться зав’язати.
– Тобто? А як же омріяна Олімпіада?
– Продовжу грати у збірній. У принципі мені вистачить і зборів, щоб відновити форму.
– До речі, як ти, граючи в регбі, опинилася в «Карпатах»?
– Тренер Борис Петровський знав мене як гравця і після останнього повернення на свою посаду зателефонував – запросив пограти кілька місяців. А у мене якраз була перерва в регбі, і я охоче погодилася. Тоді «Карпати» закінчили чемпіонат на 7-му місці. Вже потім запропонували постійне місце в клубі, я погодилася. При умові, що й далі гратиму в регбі.
– Не важко було поєднувати?
– Ой, важко. Не завжди встигаю відновлюватися після одного виду спорту і налаштуватися на інший. Буває, приїжджаю втомлена з регбі – і відразу на черговий матч «Карпат». Через це, наприклад, Борис Петровський гнівався: мовляв, багато витрачаєш сил на регбі, на гандбол не залишається, і навпаки. Плюс постійні травми через такий шалений режим. Доходить до смішного. Наприклад, граючи в гандбол, хапаю м’яча і біжу до воріт, як у регбі, забуваючи, що так у гандболі не можна (Сміється. – Авт.). Проте є чимало корисного. Приміром, почала краще захищатися в гандболі, адже приймаю суперника набагато жорсткіше.
– Що для тебе важливіше – «золото» чемпіонату з регбі чи «срібло» з гандболу?
– Успіхи збірної в Європі! Якщо чесно, то, звісно, друге місце «Карпат» набагато цінніше, ніж «золото» в регбі. Все-таки з останнього у нас майже нема конкурентів, а ось у гандболі за «срібло» справді билися багато команд.
– Як на мене, регбі – не надто жіночий вид спорту…
– Навпаки, він дуже красивий. Це ж не чоловіче регбі, де багато боротьби. В жіночому більше швидкості та грації. Словом, повір, його варто дивитися.
Розмовляв Денис ФАЗЕКАШ, "Закарпатська правда"
Взято з karpatnews.in.ua
